| Головна » Публікації » Конкурс |
Проза "Громи'
| Громи - Ану дівчєтка идіт’ко д’ мині, але старші, а ви діточки бавтиси собі саракі. Старші. Значить не я. Мені всього вісім. Певно, те мене явно не стосується. Але так кортить знати, чого це вуйна Анна викликає дівочок, як вона сама їх називала, до себе у кліть, комору при літній, із дерев’яним, почорнілим від дощів і сонця, дахом. По одній. Кожна виходить звідти весела, бадьора з рум’янцем на обличчі і духмяним ароматом, що доносився з рота. Ага! Анничка зварила самогоночку. На меді і різнотрав’ї. Ось чому, їй так легко жити, поживати: трюху-ху! Пінь-пінь! Ондо-ондо! І понеслася вітром. Усмішка ніколи не сходила з її лиця. Чого сумувати. Вона хотіла встигнути жити. І їй це вдавалося. Навіть численні побої її чоловіка, огрядного вуйка Юри, не зламали її легку натуру. Проворна, енергійна, повна любові і легкості до світу. Вона не звинувачувала і не проклинала свою долю. Не скаржилася на синяки, набряки від чоловікових штурханів. Як він не намагався витрусити з неї життя, йому так і не вдавалося. Пішов перший під кєцку. - До вуйка Юри у мене було таких кавалєрив! Ийой! Хоч греблю гати! Я була така файна! А єк я вигулювала! Ух! Муко, моя темна! А виспівувала! Крашої за мене дівки ни було ніде по цілих районах! Оце самооцінка! Оце правильний підхід! - Спочатку я и ни думала йти за вашого вуєчка! У мене був такий файний парубок! Ми мали поженитиси, єкби їго громи ни вбили! Бідашка, моя солодка! Дітвора вся в регіт! Така трагічна історія, а ми всі лопали зі сміху! Чомусь надто фатальні і слізні історії справляли на нашу компанійку комедійне враження! А, може, тому, що оповідала вуйна Анна всяку приключку з особливою інтонацією. Від серйозного до смішного півкроку, вже тоді здогадувалася я. Далі вона хизувалася своїм походженням з багатого роду, справляла нам свої вишивані сорочки, ткані килими, водила хоромами, де висіли роги оленів, стелилися під ногами шкури кабанів. - А, єк ми дружили з вашов бабков Паторкув, то так, діточки, її аді у нас у Замаґурі називали! Такої розумної и файної жинки світ ни видів. Шо то була за ґаздиня! Всьо вміла: варити, пекти, прєсти, ткати, вишивати! У тої жинки всьо було! То була багачка! Повні куферки сорочок, полотна, попружок, кожухів, сардаків, постолив, фусток. Та, шо там казати, идіт гет, нема шо казати! Сила, а ни жинка. Вуйна Анна витирає сльози з очей. Їй вистачало п’ятдесят грам самогонки для азарту: тоді будь-яка її оповідка розповідалася, немов на сцені театру зі всіма професійними уловками; пустити слізоньку дві, а то й цілі потоки – так, будь ласка. Розридатися і через миті-дві зайтися сміхом, повним радості – ось вам. Ми притихаємо. Вже не дуріємо. Згадка про нашу бабцю Параску завжди робила нас зосередженими і зібраними. Нам хотілося слухати про неї все нові і нові розкази. Так вона немов оживала, немов і нікуди не відходила. Ось ми прилетемо зараз наперегін додому, забіжемо до хати, а вона сидить добра і лагідна, із сяючим обличчям, і пряде з кужіля овечу вовну нам на капці й рукавиці. Невже я не застала її. Ні, ми бачилися з нею. Ні, ми бачимося з нею кожного дня. Любов ж не має границь між світами. Я. Я, запиналася я, доводячи собі щось чого не знала напевно, я там, де там, та там, на тому світі зустрінуся з нею. Я обов’язково побачу її, свою заступницю і помічницю, свою рідну-прерідну бабцю. - А єк дідо Черленюк її на світочку любив. Йої- йої-йой. Шінував її и беріг. Але ж не з першого разу бабця знайшла свою долю. Спочатку вийшла заміж за одного хлопця. Чи правильніше – видали. За стародавнім звичаєм. Не за своєю волею. Вони не любили один одного. Він подобав іншу, яка раптово померла від гарячки. Прожили з бабцею разом всього кілька місяців. Він дуже тужив за небіжкою. Не знаходив собі місця. То і мадяри підуспіли: вкоротали йому віку. Ціла родина втікала від грабувальників через задні двері. В толоці кулі наздоганяли їх, падали попри самі ноги. Вони встигли сховатися. Та його тато був добре захланним ґаздою: не хотів залишати мадярам цілі бербениці бринзи, то і послав сина до хати принести до лісу, до їхньої криївки харчі, що залишилися в коморі. Так перший чоловік бабці і не повернувся. Поцілили на власному подвір’ї. Та незадовго бабі Парасці снився він щасливий, усміхнений, на зеленій галявині, встеленій різнобарвними квітами. Він був разом з нею, судженою. Уже тепер навіки разом. Що має бути твоє – те і буде. Не переставала думати я. Якщо не на цім світі – то на тім. - Всі завидували вашій бабці. Багато мололи, вигадували бріхонь про вашу бабку. Що говорили? Хто говорив? Жінки не долюблювали нашу бабцю. Надто вродлива. З аристократичними манерами. У селі. Шось такого. Ревнували своїх чоловіків. Приписували їй стосунки з іншими. На весіллях чоловіки ставали в чергу, щоби запросити її до танцю. А вона не відводила погляду від свого любого, нашого діда Миколи. Погорда залицяльниками ще більше підсилювало роздратування челяді. - И порадити, и помогти! Лиш шо – я через перелаз и уже тут, єк тут. Ваша бабка була мині, єк мамка. Анничка залилася вкотре слізьми. Спочатку витирала долонею. Потім рукавом, який зробився мокрим, хоч бери і скручуй. А потім підняла догори спідницю, під якою була ще одна – спідня, і іншою стороною, що навиворіт, пообтиралася, вже зараз і шию, і півпазухи. - А тут раз – и ни стало! Бідашка вмерла після Николив. Досвіта. Повна хата людей. Набутки. Іменини діда Миколи. Миколая. Стіл валиться від добротних гуцульських наїдків: голубці, холодець, кулеша, бануж, бринза, масло, узвар, маківник. Всі веселяться, співають, набуваються, данцують. - Я аді, єк зараз пам’їтаю. Чую зранку рейвахи. Крик вашого діда. Йой, икий страшний той крик був. Міні аж загорічілоси у чолі. Я без пам’їті біжу до вас. Ийой! Вуйна Анничка прибігла, а бабця вже спочила. Штучне дихання, масаж серця, холодна вода, теліпання довге й нудне. - Дідо видтрісав бабку, сипав води. Ийде. Нічьо ни помогало. Шо лиш ни робили. Спочіла. Царство їй небесне! Перехрестилася. Гірко усміхнулася. - Уна знала, шо мала вмирати. Медичков була. Уна всьо знала. Ваш дідо рвав на собі волосі. Але, шо поробиш. Таке житє. Куда вид него дітиси. | |
| Категорія: Конкурс | Додав: gluckforever (20.08.2013) | Автор: Люба-Параскевія Стринадюк | |
| Переглядів: 741 |
|
|
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
[ Реєстрація | Вхід ]