| Головна » Публікації » Конкурс |
Останній вагон
| Гаряче було на дворі, Адже червень вже стояв Небеса блакитні і прозорі Кожен літо зустрічав Посмішка людей торкнулась Бо ж скінчилася війна, Музика снарядів по забулась Навкруги лиш мирна тишина Хуторок сюди сам Бог заніс Де станція стояла, Навкруги розкинувся лиш ліс А вона додому,солдатів проводжала На пероні вояка стоїть Та потяга свого чекає Орден на грудях блистить, І букет в руках він стискає Блиск його чистих очей Незатьмарений страшною війною Ніжніший від Петербурзьких ночей Не зник він за сивиною Погляд глядить у далечінь Та посмішкою сяє Бо ж пройшовши через тінь Він і далі кохає Фото маленьке з кишені дістав І посмішка з’явилася щира Він до неї прямував З мрією про свій шматочок мира На грудях медалі,ордена Відвага ховалась за словами, А у серці лиш вона, Після брата й мами На дворі смеркало, А він усе чекав Потягів не вистачало Посміхався і далі чекав Гарячу чашку чаю Я йому несу Ще його не знаю Але дякую скажу Він пив і посміхався Розповідав як воював Та як він закохався Як Бога про кінець благав Він згадував її Та знову посміхався Не мов у довоєнному кіно У коханні знову зізнавався І тут почулися вагони Що прибували з темноти Вони ставали на перони Щоб забрати вже його туди Він помалу підійнявся Посміхнувся честь відав І до вагону направлявся Та на фото споглядав У останньому вагоні Місце він собі знайшов А я стояв все на пероні Поки потяг не пішов Потяг з місця рушає Та зникає вагон Мене мама гукає І я покидаю перон Як я потім лиш дізнався Що потяг на місце не прибув А з колій він зірвався Та у річці утонув Станцію закрили вже давно І потяги уже не ходять Та коли бачу її у вікно Спогади з розуму зводять І тепер уже що року Годинник північ пробиває на пероні І ні хто не ступить туди кроку Бо ж стане у темноти полоні Стоїть солдат,букет тримає Очі споглядають в далечінь Він потяга свого чекає А душу огорнула тінь Сльоза стікала по щоці Потяг з темряви з’являвся Фото він стискає у руці І до вагону направлявся Потягу ,який чекати Буде він тепер завжди І кожен раз благати Що б він забрав його туди І знову він і знову перон У потяг як зажди сідає У останній,свій вагон Вірить і надіється й кохає. | |
| Категорія: Конкурс | Додав: pashka666 (23.07.2013) | Автор: Медина Павло Ігорович | |
| Переглядів: 642 |
|
|
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
[ Реєстрація | Вхід ]
