Головна » Публікації » Конкурс |
Міні Мі
Мій дім дуже схожий на мене, а я - на Нього, тому, коли ми не разом нам обом зле. У Нього починає текти дах, а у мене - туш. Ми разом плачемо у грозу: він - від страху, а я від страху за Нього. І так ми живемо, тулячись одне до одного спинами, стінами, старими світлинами і спогадами. * * * Я прокинулася від того, що зміїний голос прошипів моє ім'я. Сон миттєво розвіявся, і за мить я вже стояла на вулиці у білій темряві січня. Снігові пси кусали мої босі стопи, і ворсинки нічної сорочки перетворилися на голки. Голос знову покликав... Я не пам'ятаю, як забігла у хату, як пірнула у прихисток ковдри, як жахнулася, зрозумівши, що до третіх півнів ще ой як далеко... Вранці сестра стрибнула мені на ліжко: "Жу, мені снилися жахіття!" - Вона обійняла мене, як обіймають плюшевих ведмедиків, і занепокоєно додала: - ...ти плакала?.. * * * Бабуся ліпила вареники: - Агій, цілу ніч не давали мені спати, - бідкалася вона, припорошуючи борошном стіл, - "... шурх тай шурх на поді*", - вона подивилася на мене змовницьки, - Бігме кажу тобі, доню, що то були не миші, то твій покійний прадід з прабабкою у тріньку грали. - Чому в тріньку, а не в дурня? - хихикнула я. - Бо в дурня він завжди програвав, - прошепотіла бабуся так, наче присутність привидів на горищі не була цілковитою вигадкою. * * * Наступного дня була Маланка, і від співу чортів, циган і цапів злякано тремтіли шибки: "Летіть коні то-о-ло-кою. Віншуєм ми вас з Ма-ла-а-нкою..." Рівний і холодний бас зруйнував розхитане п'яноголосся акапели. Здається, то був той самий Голос... Шиплячі звуки розповзалися змійками, пролізаючи у найдрібніші шпарини мого страху. Тато давав нечистій силі грошей, і перебирія йшла собі далі, зірвавши для чогось із віконної рами термометр. * * * Сон все не приходив, а виспатися таки треба, бо вранці - в дорогу. Від нудьги я ще раз перепакувала валізу, і вона знову погладшала, ковтнувши кілька дешевих дрібничок, без яких я не виживу на чужині. Треба терміново заварити ромашковий чай, а краще - м'ятний. Приємне тепло заспокоїло тіло, і Морфей нарешті з'явився. Він прилетів на крилах жука-скарабея, із великими очима-вікнами і вусиками антен. Я щосили намагалася втриматися на його слизькій спині, але дім навмисне робив у повітрі мертві петлі, і я боляче вдарилася об подушку і прокинулася. * * * Прислухалася - тиша. Та сама тиша, яку називають мертвою. - Ти не хочеш мене відпускати, Міні Мі? - звернулася я до свого Дому. Дім любив, коли я його так називала. Йому сподобалося, що я здогадалася, і він улесливо замуркотів до мене голосом холодильника. Мені зробилося сумно від думок про майбутні зради Дому iз тимчасовими квартирками. Нічого серйозного, але... Я збрехала йому, що їду не назавжди, і Дім вдав, що чекатиме. Отак ми і просиділи до третіх півнів, тулячись одне до одного спинами і порожніми обітницями. Він більше не шипів на мене тим зміїним голосом, і тільки миші ганяли на поді горіхи. Я загорнулася у ковдру по самі вуха, бо точно знала, що ані мишей, ані горіхів у нас не було. * Під (діал.) - горище. | |
Категорія: Конкурс | Додав: Juliakosivchuk (20.08.2013) | Автор: Юлія Косівчук | |
Переглядів: 736
| Теги: |
|
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
[ Реєстрація | Вхід ]