| Головна » Публікації » Конкурс |
Коли впаду я…
| Коли впаду я, оросивши кров’ю Гарячу землю, скроплену дощем – Серпанкове узлісся Подніпров’я Огорне тихий невимовний щем. І схилять верби наді мною коси, І обітруть останній раз чоло. І буде то весна, чи, може, осінь, Як тисячі разів уже було. І полетить душа моя у Вирій, За шляхом Сонця, десь у Нави світ, Де предки у сорочках світло-сірих Одвіку стережуть земний наш рід. І проростуть крізь тіло моє трави, І пригорне його сира земля. І все як завжди: вранішні заграви Змінятиме вечірняя зоря. І промине ще рік, чи, може, двісті, І запалає степ в новій борні, І де лежав я, на цім самім місці Проскаче знову вершник на коні. Він буде схожий – і, водночас, інший, Гарячий, смілий, молодий юнак, Нічим не кращий і нічим не гірший, З тією ж самоназвою – козак. У нього будуть темно-карі очі І шабля, міцно стиснута в руці. І піде в бій він радісно й охоче, Як йшли колись його діди й отці. І знову сонце напророчить весну, В круговороті буде вороття. Коли впаду я… я тоді воскресну, Бо смерть в бою – це тяга до життя. | |
| Категорія: Конкурс | Додав: nazar1988 (18.08.2013) | Автор: Назар Розлуцький | |
| Переглядів: 757 | Коментарі: 1 |
|
Публікації інших авторів |
|
|
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
[ Реєстрація | Вхід ]
