Середа, 24.04.2024, 10:45
Вітаю Вас, Гість
Головна » Публікації » Конкурс

Час рікою пливе...
Його вицвілі карі очі, що виблискували колись барвою вуглин, затягнулись сизою поволокою. Сухі старечі вуста дрібно тремтіли, а обличчя ясніло дивним світлом, що незбагненною силою розгладжувало глибокі борозни часу, виорані довгими роками життя.
Тремтячі руки раз у раз теребили білого лляного картуза, а вуха не чули нічого довкола, тільки звуки щемливої пісні, що лунала з магнітофона, до котрого тягнувся не лиш згорбленим сухеньким станом, а всією своєю душею. А вона готова була розірватися на шматочки від радости й туги, що неймовірним вихором клекотіла в грудях, заставляючи бігцем дріботіти його стомлене, але сильне любляче серце…
Час рікою пливе,
Як зустрів я тебе,
Як зустрів я тебе, моя пташко,
Довго-довго дививсь,
Марно очі трудив,
А впізнати тебе було важко…
Далека молодість ставала живою рухливою картиною перед невидющим поглядом.. Як же він любив співати цю пісню:
Понад Прутом моя Коломия,
Лине пісня її голосна.
Плеще повені срібная хвиля,
Понад Прутом весна вже весна…
Ні, він не був сліпим… Сліпила його схована любов, що досі сиділа заперта у глибокій пивниці серця, бо не було їй місця де-інде. Привілейовані місця у ньому були зайняті сім’єю, з дружиною та дітьми, роботою, сусідами, щоденними рутинними клопотами, болями і проблемами…
І ось нині, вдалині від отчого порогу, у надвечір’ї своїх літ, за кілометри і кілометри відстані, і стоси років добровільного вигнання з рідного краю, його ув’язнена любов забилася несамовитою тужливою птахою, що рвалася на волю, ламаючи невидимі тюремні грати. І виливалася… Виливалася гарячими рясними солоними струмочками через два широко відчинених віконечка цього пониклого храму людського духу.
- Валю, послухай… Ти чуєш, се моя молодість… Ти чуєш, які пісні, яка музика, Валю…
Дружина заклопотано снувала, поволі пересуваючись з місця на місце (старість - не радість), намагаючись догодити гостям із Західної…
- Сейчас кушать будем… А? Чего ты говоришь? Коль, ну песня, как песня, чего там?..
Категорія: Конкурс | Додав: Адель (21.07.2013) | Автор: Адель Станіславська
Переглядів: 958 | Коментарі: 3 | Теги: адель станіславська

Публікації інших авторів

Не подолавши влади гніт...
Татове благословіння
Моя Україна
Вже скоро сонце скотиться за обрій...
помалу старію
Німфи насолоди
Просто
Давно
Значно краще
Под постоянными лучами...

Всього коментарів: 3
3 alkhrist  
0
Глибоко. Є над чим замислитись.

1 ivanknyha  
0
Мудро і гарно.

2 Адель  
0
Щиро дякую!

Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]