02:09 Вийшла в світ авторська книга Івана Жусєва-Полтавського "Скорботної душі голгофа". |
| 24 жовтня 2012 року побачила світ авторська збірка Івана Жусєва-Полтавського "Скорботної душі голгофа". До книги увійшли вірші: «Цей світ сумний, в нім лише голосіння», «Соловейко потьохкує в тиші нічній», «Природа – наш друг», «Хата», «До Бога», «Циганка», «Соловейко, соловейко», «Горе!», «Кричить сова», «Радійте миті кожній», «Серце мліє, село тліє», «…А яблуко – опале, мов життя», «Навчи мене», «Здавен загартована мова», «К. І. Я.», «Що ти, дурню, мовчи!», «То в нічку темну-темну», «Вітре, навіщо ти плачеш», «Вода кринична ледве чиста», «Матері», «Вже небо темні хмари вкрили», «Війна покрила нашу землю», «Я далеко від дому», «Шкільні деньки для нас скінчились», «У що ми віримо, селяни?», «Вишиванкою зацвітає поле», «Під буйне вітрове сопіння», «Я хочу відірватись від землі», «Вмліваю, дивлячись у даль села», «Я бачу очима душі», «К. І. Я», «О, ця вокальна досконалість!», «Серед тиші у гаю нічному», «В душі мінорний лад гарлає», «Весняний день», «Не відчуваю я ні болю», «Давно ти не бачила сина», «Увечері», «Літній дощ», «Бабусі», «Кохання – дорогоцінна штука», «Про Україну», «До чого ми дожили, люди?», «Сарабанду, музико, заграй», «І дощ не йде», «Не плач, серце, не сумуй!», «Сніжинки», «Поринути в нірвану?», «Я випаду снігом», «Вода з батьківської криниці», «Я в коханні діод», «Стискалося серце від болю», «Так і стають докторами наук», «Печуть слова, аж серце завмирає», «Падає тінь на твої пів обличчя…», «Очі в очі», «Тепло, що йде від серця», «І створив же Бог…», «Сльози колючі блукають», «Ми дихали в унісон», «Я позбувся духовної цноти», «Подаруй мені…», «Озирнись, моя нене», «Розрахуй все життя по хвилинах», «Хто ж підніме тебе, Україно», «Я лежу у траві», «Я тобі, Україно, зізнався в коханні», «Гарпагони у погонах», «2х2=4», «Крок назад і два вперед», «До друга-емігранта», «Бачу, важко тобі мої чари забути», «Час минув», «Закувала зозуленька», «В моїй душі панує Віра», «Білка-трудівниця», «Привіт, мамо! Привіт, тату!», «О, твої губи, твій подих шалений!», «Спішить тихенько річечка», «До ворогів своїх», «Я закликаю до віднови», «По росі пройтися босими ногами», «Мої батьки!», «Киця у бабусі на руках сиділа», «Я раб гріха…», «Я забув твої очі, твій подив», «Гуде земля», «Хто вмів непорочно кохати?», «Пошли мені, Господи», «Хтось навчив мене прощати долю», «Шепоче ліс вустами вітру», «Молитва», «Гріє сонце, пахне рай», «Чом ти, вербо, над ставом зіпнулась?», «Хочеться спати – йде дощ», «Жаль…», «Сльози котилися», «Я подивлюся збоку на життя…», «Я на автопілоті», «Прийми мене в лоно своє, Україно», «Я знаю, що грішний», «30 жовтня – перший крок в коханні», «Сон…», «Мовчіть, вуста!», «Вийшла з хати рідна мати», «Спомин пронизаний світлом», «Скільки можеш із мене знущатись», «Я – чорний янгол з фризу Парфенону», «PARDON!», «Тріпочеться серце в дуеті із краплею крові», «Хтось стукає в двері», «Чарує ніч і теплий, ніжний погляд», «Чи ти скажеш, чи будеш мовчати?», «Ступає ніч», «Засохла Кодима», «Я келих сну до дна доп’ю», «Нас паралізовано», «Під враженням природи оксамиту», «Не гніватись радиш?», «Сумує ніч, і місяць жовто-білий», «Я знаю, коли люди прозою пишуть», «Синдром пера, синдром живого слова», «Вже пізній час…», «Прийшло Різдво – святковий час», «Сірою хмарою», «Ти мені вже не така своя», «Наритник для нас завузький», «Ваше его, люди! Ваше его», «Навіщо так жити – не бачу своїх перспектив!», «Земля застогнала», «З глибин безодні виберусь на волю», «Розкажи, що серцем керує», «Дощ», «Його звали… кінематограф», «Тиша», «Сон», «Я задихаюсь», «Вхід заборонено!», «Ти – моя Маргарита», «Приходь до мене в гості…», «Маючи все, я не маю нічого», «Якби…», «Заповіти діда Івана», «Чому ти плачеш?», «До друга-зрадника», «Я від зради зробився сильнішим», «Як загнаний звір серед буднів злиденних», «Тиняються сльози, припавши росою додолу», «Це сталось тоді, коли місяць вже спати мостився», «Я вріс в природу босими ногами», «Я чийсь колишній», «Павукаста чорна хмара», «Дорога», «Мур», «Відсміялося, відплакалось, віднилось», «Ще є хрести», «В ту чи не в ту», «Я піду далеко за обрій», «Сто грамів», «Щоночі», «Дерева» «А час летить зигзицею у небо…», «Ми швидко пристосуємося жити», «На полюванні», «Чуєш, у вікна вже стукає ніч!», «У ньому ти знайшла мене», «Де ж вона, інша галактика?». ПОВТОРЕННЯ НЕПРОЙДЕНОГО Сучасний молодий поет Іван Жусєв-Полтавський позиціонує себе в іншій манері, іншій епосі – в переповненій соціальними конфліктами та моральними втратами нео-феодальній епосі сучасної України. Колись видатний український класик, до того ж і тезка юного автора – Іван Франко, зазначив: «Поет – значить вродився хорим: болить чужим і власним горем». І ці слова стали для літератури не лише українського, але й світового масштабу, справжнім скарбом мистецької мудрості. Наразі важко пригадати послідовників у поезії П’єра Кубертена чи Богдана-Ігоря Антонича з його атлетичною книгою "Привітання життя”. Мовби з альманахів початку ХІХ ст., зі скорботних елегій тодішніх поетів-романтиків і молодого Тараса Шевченка, сучасника Віктора Забіли, Євгена Гребінки, Ієремії Галки (псевдо Миколи Костомарова), Михайла Петренка та ін., і в сучасника глобалізованого та комп’ютеризованого світу, уродженця поетичного Прибужжя 26-літнього Івана Васильовича Жусєва-Полтавського ми читаємо тужні, скорботні, зажурені рядки про жорстоку та несправедливу реальність. Україна – сад, Україна – раїна, Україна – рай стала фантомом і недосяжною мрією. Але так і народжується нині український літературний романтизм. І це зовсім не анахронізм, а свідчення того, як реалії життя диктують митцю теми, образи, мотиви та сюжети. Справді, найяскравіші саме сюжетні вірші молодого поета Івана Жусєва-Полтавського, та ж "Циганка”, хоча він добре знає свого найбільшого літературного вчителя: Соловейко потьохкує в тиші нічній, За Шевченком затужить, заплаче. Україну оспівує в пісні своїй: «Не журися, відважний козаче!» На Вкраїні на рідній зостався, Вірить в кращу годину її. Соловейко в степи закохався, І співають в душі солов’ї. Наслідуючи народні, а також шевченківські мотиви і канони поезієтворення, автор переливає в свої дебютні рядки біль і радість, високу музику натхнення. Дивує вроджене відчуття ритму, інтуїтивне знання традиційної техніки віршування. Не хотілося б, аби попри море здобутків у соціумі, молодого поета вбила надмірна хвала. Дивно й те, що він у своїх українських поезіях культивує суржик. І русизми в нього теж наявні – як у "Наталці-Полтавці” в мові Возного. Проте, ще Петрарка скаржився на те, що поетів усе більше, а пишуть усе гірше, але в літературі прогрес не залежить од технології писання – серце все те ж, і душа, якщо вона поетична, та ж. А що Іван Жусєв-Полтавський у літературі людина не випадкова, то про це свідчать і йго поетичні, і його прозові, публіцистичні твори. Регалій у нього невпрогорт, а повторення доріг, які нам залишили класики для походу на Голгофу-Парнас, у найближчій перспективі – найактуальніше. Хочеться вірити в молоду Іванову зорю! Дмитро Кремінь, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Формат 60х84 1/16 Ум.друк.арк.5,58 Папір офсетний, Титулка м’яка, 96 стор. ISBN 978-966-2758-17-7 Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2 |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |