| Головна » Публікації » Конкурс |
Збірка поезій "Роздуми про вічне"
| Мрії В які шляхи несе ваш вир? Ви-моя оповідь чи сповідь? Бува, підносите до зір, То вам мірило-моя совість... Це ж вас плека душа моя, А то вдихає пригорщ смутку... Здається, прихисток знайшла- То не знаходжу вам притулку... Моя веснв ще б"є ключем, Жива із вами моя сутність, Хай в сірих днях з календарем Відчую вашу я присутність... *** О, скільки марного!... Аби не змарнувати, Не стати на розпутті двох доріг. У волі-не в стиснених гратах, Від муки нас Бог оберіг... В примарності, примхливості, спокуті Не розміняти б власної душі. Простіш за все на хибний шлях звернути - Зневіритись і стати, мов чужі... *** Будь щаслива ти!... Моя Україно, ти неначе пісня, З рути і любистку виткані шляхи, Ти-моя розрада, мрія промениста, Понад все бажаю : будь щаслива ти! Ночі солов"їні, зоряні світанки, Грози і блакиті-синя твоя даль... Сивої матусі-це молитва зранку, Наші сподівання, не гірка печаль. Вірю : ти восстанеш! Рідна, мила, щира! Змиєш терпку тугу ти з свого лиця... Буде вдосталь щастя, і надії, й миру, Доки сяє сонце, і горять серця! (с) Ольга Умінська *** Україні Віками гноблена Вкраїна Хотіла встати із колін Навколо -попіл і руїна, І долина скорботи дзвін... Навколо-царство супостата, В полоні зрадництва, брехні. Хай закидають :"демократи", Та нам кайдани вже тісні... Молюсь за тебе,Ураїно, Твої герої-серед нас... І буде рай-не домовина!... (Бо ж так хотів того Тарас!...) Героям України! Вони ще так хотіли жити, І бачить сонце і весну... Тепер же -на могилах квіти... Шанують пам*ять їх ясну... Герої...Ви повік не вмрете! Вкраїни доньки і сини, Лиш душами у рай підете... Та спогад світлий-на землі... Ви не терпіли окупанства, Удар зазнали на собі.. ("І буде син, і буде, мати, І буде правда на землі!") *** НЕБЕСНІЙ СОТНІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ... Ваші очі у наших серцях, Подвиг Ваш ,земляки, не забутий, Ви несли щиру мрію крізь страх Вас тепер багатьох не вернути... І ступало із вами життя Коли смерть підступала поволі, Ви-у вічність, а не в небуття!... За святе віддали свої долі... Помолюся за ваш супокій... Хай смертей і розправ більш не буде!... Тож нехай у країні новій Не забудуть імен ваших люди! *** Весняним птахом... Знову прилітайте Мої слова, обрамлені В рядки Мені про радість Пісню заспівайте, Бувають часом і тужливі дні… З малим підсніжником, Й блакиттю неба, З струмками ранніми… Згадаю про любов… Промінням лагідним Прилине хай до тебе… Моя душа у час рясних обнов!… *** Ти-весна Мій символ ніжності- Букетик на столі, Мій час летить, Весна сплітає коси... Ступає березень По вранішній землі... І світлий день Жіноцтву знов приносить.. Листівок, мрій- дарунків від душі... (Одвічний знак, Що ти комусь потрібна...) Пливуть слова, Стаючи у вірші, А ти весна...- Натхненна і розквітла! *** ДВІ ДОЛІ Долі двох -не роману сюжет, Ми з тобою- герої реальні, Нехай кажуть, що з інших планет, Та ніхто з нас не є ідеальним... Долі двох -не на осуд людей, Бо навіки поєднані Богом. Долі двох- світ невпинних ідей, Де зійшлися дві різні дороги... Нас з тобою єднав листопад, Небо ніжно промінням вітало, Що минуло - не вернеш назад, Нас з тобою кохання єднало! *** Твоя краса Буваєш сильна, то вразлива, Тебе створили небеса, Щоразу інша...Ти як диво, І в кожної - своя краса... Ти ніби всміхнена -сумуєш, То сльози разом ллєш з дощем..., Тепло ти світові даруєш, Хоч скільки тих земних проблем... *** Така як є... Знай: іншою не буду, Не побивайся, долі не картай, Мій берег щастя Не гаптують люди... Бо-я у світ свій, В тебе ж інший рай... Моє життя-сплав ніжності і сталі, Що гартувало, Й зраджувало знов... Хай я планую, Що робити далі... І не молюся пильно на любов,... Хай не зазнала всю чарівність казки, Можливо, і різкою я здаюсь... Я-просто жінка з ніжності і ласки, Так!Я -борець!Не плачу!Я-сміюсь! *** Кохання ніколи не зрадить, Воно не шукає користь, У ритмі палкім, полум"янім, Мов пісня натхненно звучить. Воно не покине у відчай, І душу злікує від бід... Мов квітка найперша розкітне У світлу, весняну блакить! Хай щирим приходить дарунком, Його лиш плекайте в серцях... Зізнаннями, ніжним цілунком, В твоїх, хай замріяних снах... *** Шануйте один одного, Бо все ж життя не вічне, Не втратьте із турботами Все трепетне і ніжне... Життя не повість радісна Не скрізь побачиш диво, Хоч крапельку уважності, Почути-так важливо... *** Зазеленіло, розцвілося... Барвистим цвітом серед трав. І в цім веснянім стоголоссі Зозулин голос віщував.. -О, скільки років ще судилось? Що "завтра" нам готує знов? Чи будем вільні і щасливі Ми сподіватис на любов? Вузька стежина на узліссі (Здається, їй немає меж...). В промінні теплім, променистім Куди ти, доленько, ведеш? *** Я слухала твоє серце... і час завмирав на обох, Ця зустріч у нас-ніби вперше А в небі клубочився смог... А час плив під маревом білим, Солодка отрута п"янить, Так легко...За спиною-крила... Спиняється час, кожна мить... *** Я права на сумнів не маю, Бо ж світ весь в долоньці малій, Любові частинка-я знаю Навік оселилася в ній. Красуня-мої оченята, Усмішка ...Мале Янголя, Усіх ніжних слів не дібрати..., Це донечка рідна моя! Нехай тільки небо прозоре, Не краплю- по вінця тепла... Ти-сонце, і небо, і зорі! Лиш тільки б щаслива була!... *** Спогад Самотній лист полишив віття клена, Його байдужий схопить вітровій А ти лишився в пам’яті до мене, І лише осінь свідок тих подій. Якийсь серпанок знову огортає, Як кішка лащиться, під ноги ось ляга, В блаженній самоті я тиші запитаю: Як зараз ти, як склалося життя? Мене, напевно, позабув без жалю… І з іншою життя ти поділив, Стихають звуки…Ні, я пам’ятаю Як ти мене без пам’яті любив… *** Привиділась любов... Мені привиділась любов... Та не у казці-у буденстві, Я думала, що час прийшов Тонути знов в її шаленстві... Не озирнулася, пройшла,- Усе це марево, омана..., Любов-два ніжності крила, Це подих щастя - а не рана!... *** Розлука Найгірше за все, коли очі порожні, Найгірше-коли спорожніла душа... Втікали слова,і хвилини тривожні, То відлік почався на вістрі ножа А погляд ховався під маскою ночі, То відлік почаася на вістрі ножа Любов все благала:"Вернутися хочу!", Та вже розставалась з душею душа... *** Удвох... Сонце ховалось за хмари, Вітер немовби притих. Вечір пускав свої чари, Сонно спускавсь на поріг... Сни полетіли за обрій, В наш один простір на двох Світ-це суцільний неспокій, Море надій і тривог.... | |
| Категорія: Конкурс | Додав: 380961868143 (15.04.2014) | Автор: Ольга Умінська | |
| Переглядів: 784 |
|
Публікації інших авторів |
|
|
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
[ Реєстрація | Вхід ]