| Головна » Публікації » Конкурс |
Віти твоєї верби
| Я прийду до тебе в одну із неділь, в твій одинокий віддалений дім біля озера, де верби з гілками аж до землі. Взимку я малюватиму на твоєму прекрасному ставку ковзанами все, що вмію, все, що навчилася у місті: петлі, трійки, оберти і навіть стрибки – усе заради тебе. Я вдихатиму свіже морозне повітря на справжньому льоду, на мене витріщатиметься якийсь старий закутаний рибалка, що сидить і чатує там, ближче до іншого берега… і справді… що за дивина? Якась нетутешня червонощока від морозу жінка кружляє і сміється… підстрибне,впаде, хутко підведеться і далі..далі… чи божевільна? А піді мною так прозоро-прозоро, аж видно рибу….Влітку ми з тобою візьмемо гарпуна, підстрелимо і підсмажимо її, як колись, а також задивлятимемося на те, як кумедно, піднявши дрібні голівки, пропливають вужі… Я прийду до тебе крадькома, із іншого світу чужої заміжньої пані, відведу рукою довжелезне гілля твоєї верби, щоб просто побачити, що навіть через 20 літ ти так само, як і раніше страждаєш, так само, як і раніше не пробачив, що покинула... Я триматимуся..Я стоятиму примарою на відстані – ти теж; між нами нічого не буде, і без жодного слова я піду собі геть. І за мною потягнуться тонкі віти тієї верби, піде слухняний місяць,(як у дитинстві: я іду – і він іде!) попливе прудка риба, яку ми так з тобою і не зловимо, поповзуть чорні жовтоокі вужі, тихо зітхне незнайомий рибалка, озирнеться сірими очима твоя-моя невипита любов, а італійські ковзани, зав язані між собою шнурками і перекинуті через плече, бовтатимуться у такт моїм нервово швидким крокам, я сумно усміхнуся і подумаю майже зі злістю, що , мабуть, створені вони не для твоєї селянської, горбатої, ставкової криги,а для старанно залитого штучного льоду міста. І я зовсім інша, також якась несправжня і вже крижана від не виказаного, непочутого, непрожитого разом… Отож, не має сенсу робити запаморочливі оберти і різкі стрибки. Не місце мені біля тебе. І я зникну. Але моя печаль прийде в одну із неділь в твій одинокий дім біля озера і заплаче вербою, що гілками гладить землю. | |
| Категорія: Конкурс | Додав: mireyka (21.07.2013) | Автор: Ольга Люта | |
| Переглядів: 1301 |
|
|
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
[ Реєстрація | Вхід ]