| Головна » Публікації » Конкурс |
Вірші
| Намалюй Намалюй, художнику, мені Щастя незабудками в стерні, Срібними ранковими зірками, Золотою ниткою між нами. Фарби в кров мою переливай І кохай мене, кохай, кохай! Не шкодуй рожевих кольорів, Бо вони розкажуть краще слів. Коли ж я, розп’ята почуттями Заколишу тіні між свічками, Прожени мене у темну ніч І поклич мене, поклич, поклич! В таємничий мрій і тіл політ, Щоби я забула білий світ. Розпали багаття у палітрі, Стань для мене сонцем, громом, вітром. У кайдани пристрасті закуй І малюй мене, малюй, малюй! *** Ми зійшлися у голій пустелі життя. Ти мав хліб, ну а я мала воду. Ми ділились харчами і без каяття, Мов повітря вдихали свободу. Розпалили багаття під небом нічним Із сухої травиці вербени. І таємну вечерю тоді почали, Поділившись своїм сокровенним. Оголили ми душі, як нерви тривог, Поскидавши тіла запітнілі. І дивився на нас доброзичливий Бог, Як на дві половинки вцілілі. Танцювали ми вальс на любові містку У жаданнях своїх непохитні. І у голій пустелі, на жовтім піску, Розцвіли незабудки блакитні. Згадай мене Коли ти іншу будеш цілувати, Обпалюючи пристрасним вогнем. Коли ти іншу будеш обіймати, Згадай мене… Коли ітимеш стежкою над ставом І блискавка у небі промайне, І вітер теплий звіється, ласкавий, Згадай мене… Коли ти будеш сина колихати, Вдивляючись в обличчя осяйне. Коли ти будеш вже її кохати, Згадай мене… Коли вино червоне будеш пити Й заграє кров, як те вино хмільне. Коли закриєш очі, щоб любити, Згадай мене… *** Перестиглі черешні, як повні вуста Жінки літньої, вірної серпню. Позолота іще не торкнулась листа Її саду. В нім зелено й тепло. Перестиглі черешні – звабливі вуста, А торкнеш – забринять, наче струни. Доля літньої жінки така непроста, В павутинно-туманнім відлунні. Її вечір трояндовий ще не настав, Зачарований пристрасним трунком. Перестиглі черешні – жіночі вуста, Спраглі, наче життя, поцілунку. Вовчиця Не підходьте близько, я – вовчиця, То не маска, мій кривий оскал. Суть моя тверда, неначе криця, Хай тремтять собака і шакал. Не посмійте гладити вовчицю, З-під ікла отрута струменить. Із очей моїх вогонь іскриться І петляє стежка – сіра нить. Не зречуся гордої породи, Не продамся за сто грам помий. Воля – то найбільша нагорода, Друзі – поле й темний ліс густий. Вже мені повіки не забути Того,що всмоктала з молоком. То неправда, що вовчиця люта, Я жорстока тільки з чужаком. Люди все життя мене бояться І не раз з облавою ідуть. Мені діти-вовченята сняться, Що мисливці з лігва дістають. Я закони вовчі не зламаю І життя приймаю без прикрас. Я вночі не вию, я – співаю, А полюю, як останній раз. Я не вірю в довгі мелодрами, Віддана свободі до кінця. Вмію я любити до нестями, Та кругом лише мілкі серця. | |
| Категорія: Конкурс | Додав: rasa (26.07.2013) | Автор: Раїса Обшарська | |
| Переглядів: 785 |
|
|
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
[ Реєстрація | Вхід ]
