| Головна » Публікації » Конкурс |
Рідний біль
| Не мої ви краї, не мої. Не по-нашому ж б одшуміли. Тої ніченьки, жаль, не хотіли навіть бачить на зорянім тлі. Так жадаючи вихор здійнять, розпластались у зної вечірнім. Власноруч по зеленому житнім прогриміли, подвижная рать. Диваки! Ну навіщо мести листяками струмки піднебесся? Ой питає душа: ,,наберешся гіркоти, аби гнати мости через урвища димних заграв, глибину ковили ярової до щемливої мли дворової?” Покотилася дума за став… Я люблю тебе! Чуєш? Люблю чистотіли благого світання, верховії, діброви зітхання. Доброти дарувань не згублю Від обійм, по-зимовому злих, синьоокості оступів літніх. Лиш повір, що спроможна злучить їх. Від осуги той біль призатих. Неодмінно вінчай каяття: не нап’юся сваволі твоєї. Викарбовую сльози для неї, бо живі ще! Живі почуття!!! | |
| Категорія: Конкурс | Додав: Nastia (21.08.2013) | Автор: Анастасія | |
| Переглядів: 757 | Коментарі: 5 |
|
|
2
Непревзойденно!
|
|
1
Радий, що Вам сподобалася об`єктивна оцінка ваших творінь.Ні, я не критик. Просто подобаються поетичні перли
|
|
3
Душа не знаходить собі місця від того,що знаходиться в іншій - чужій місцевості,не рідній, не близькій.Здіймається вона від того,що природа чужого заворожує,спокушає,манить до себе... але душа не хоче вестись на оману мінливих, заманливих пейзажів.Таким чином, внутрішнє "я" автора бореться проти чужого навіювання попри те, що краєвиди так і кличуть до себе.
|
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
[ Реєстрація | Вхід ]
