| Головна » Публікації » Конкурс |
Плач
| Вишиваєш хрестиком мої оченята, Поки твоя некваплива осінь зраджує тебе; Невблаганний дощ, що так кричить в вікно, Не спить, осліп, принишк…, Вглядається до сліз в екзистенційну далечінь. Він нівичить мене, а я, закоханний в твою безмежність, Ошукую себе, зрікаюсь себе, але не можу впасти, Бо я люблю тебе… й картаю дощ, Що так далеко пише на вікні ці вірші, Безнадійно топить цю весну… Живу! І відчуваю…, що пропав… Невблаганний дощ, навіщо увірвався ти І розтоптав мене, понівичив й без того живі рани? Смійся, насміхайся з мене - голий! Голий я! Нема душі? Й душа вся гола! Падаю навколішки, спалюючи себе, Я віддаю тобі свої крила, відтяті у янгола. Вже помирать пора, а я й не жив ще..., Лише страждання й біль з рання до вечора... І так усе життя... Бий, забивай тяжкі цвяхи в мою домовину, Рий, розривай у серці люб’ячому свіжу, сирую могилу, І застудився від твоєї я любові, І вже не знаю: чи живу, чи не живу нині... З-поміж очей блукаю - і ріки, і моря безсилі. Втамую голод й, неначе, оживаю... І знову мру..., як мрець на чужині... 21.03.2014 | |
| Категорія: Конкурс | Додав: Alexx (18.02.2016) | Автор: Олекса́ндер Доброгорський | |
| Переглядів: 270 | Теги: |
|
|
Додавати коментарі та оцінювати матеріали можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
[ Реєстрація | Вхід ]
